Азалія Понтійська

Важко знайти іншу рослину у флорі Українського Полісся і безпосередньо Рокитнівщини, яка б викликала стільки емоцій і зацікавленості у ботаніків, натуралістів і просто звичайних людей, як азалія понтійська, або рододендрон жовтий.

Варто приїхати у селище Рокитне на початку літа, вийти на прогулянку до його околиць, і перед вами відкриється незабутня картина. Саме у цей час перед гостями краю у своїй повній красі постає азалія. Під мідними свічами, стовбурами величавих сосен , ніжних берізок – суцільне золоте сяйво. Так цвіте рослина-легенда азалія.
Рослина ця по-справжньому загадкова, бо на Україні росте вузькою смугою на межі Волинського і Житомирського Полісся.
А основні райони поширення – гори Кавказу і Малої Азії. Чим більше думали вчені про те, як вона перебралася на Полісся, тим густіші тумани оповивали шлях Кавказької «мандрівниці».
Існує багато легенд,
одна з них розповідає: ...Наскочили турки на село, хотіли сплюндрувати його, та впав їхній паша навколішки перед місцевою красунею і, просячи стати йому за дружину, подарував їй букет небачених квітів. Спочатку дівчина кинула їх під ноги, та пожаліла красу: присипала стебла землею ще й власними сльозами полила рясно. А за чужинцем мусила їхати, щоб урятувати земляків.
За турецьким пашею жила у розкошах. Народила від нього дітей, поодружувала їх, коли ж овдовіла, вирішила повернутися на Батьківщину, бо ж тужила за нею і вдень, і вночі. Одного боялася: у рідному селі рватиметься у неї серце за краєм, де склалася її доля. „Чи так, чи інакше, а страждання мені суджені, бо не туркеня я, та вже й не українка”, - подумала й з першими весняними птахами подалася в рідне село.
А там зустріли її хвилі оранжевого цвіту, й з’єдналися в єдине ціле її тривожна юність і зрілість: сама земля благословила її любов до чужинця, яку доти мала за гріховну.
Звідтоді й росте ця дивна квітка – азалія на нашій території.